променів, об’єкт повинен мати певну структуру. Наприклад, на рентгенівських знімках видно кістки скелета, тому що рентгенівські промені найкраще «поглинаються» кальцієм у кістках, а через плоть проходять вільно.

А ось ДНК володіє ідеальною структурою для поглинання ультрафіолетового випромінювання. Кожна молекула містить нуклеїнові кислоти, розмір і склад яких ідеальний для цього. Зрозуміло, це не може не шкодити живим організмам. Але коли дві нитки спіралі – як у випадку з ДНК – розташовані досить близько одна до одної, їх структура змінюється досить, щоб звести поглинання ультрафіолетових променів до мінімуму.

Однак іноді нитки ДНК в результаті перегріву або якихось інших процесів віддаляються одна від одної на достатню відстань, щоб поглинання ультрафіолету різко збільшилося. Чим більше поглинається випромінювання, тим менше і менше здоровою стає ДНК, тим далі нитки розходяться в різні боки. Цей процес називається гіперхромним ефектом.

За допомогою даного ефекту, вчені використовуючи особливий спектральний аналіз, можуть перевірити, який саме збиток нанесений ДНК.